Порівняльно-історичне мовознавство другої половини XIX ст. супроводжувалося
вдосконаленням прийомів лінгвістичного аналізу, розширенням наукових горизонтів
шляхом встановлення зв'язків з іншими науками, формуванням нових напрями у
мовознавстві, одним з яких був психологічний напрям - сукупність течій, шкіл,
концепцій, які розглядають мову як специфічний вияв психології народу, і як
особливий механізм уявлень у душі окремої людини (концепції індивідуального і
колективного психологізму).
У своїх працях психологісти (Гейман Штейнталь, Вильгельм Вундт, Карл Бюлер,
Олександр Потебня та ін.) наголошують на приматі ідеально-психічних категорій над
матеріально-мовними. Лінгвістичний аналіз нерідко підміняли психологічним,
якоюсь мірою позбавляючи лінгвістику власного предмета. Психологізм, таким чином,
став методологічною базою мовознавства.
Ідеї психологізму живлять лінгвістику до нашого часу. Так, у 50-ті роки XX
ст. виникла психолінгвістика. Психолінгвістичні ідеї пронизують теорії
неогумбольдтіанців і є вагомим компонентом таких сучасних дисциплін, як
етнолінгвістика (особливо в її відгалуженні — етнопсихолінгвістиці),
соціолінгвістика (нині існує така стикова наука, як соціопсихолінгвістика),
генеративна (породжувальна) граматика і когнітивна лінгвістика.
Видатним представником психологічного напряму в слов’янському мовознавстві
є Олександр Опанасович Потебня – філософ, мовознавець, етнограф,
літературознавець, фольклорист, засновник Харківської лінгвістичної школи.
Філософсько-методологічні орієнтири вченого формувалися в руслі філософії
мови Вільгельма фон Гумбольдта і були співзвучні з ідеями Германа Лотце, Геймана
Штейнталя та ін. філософів «берлінської школи». Відправною була ідея Гумбольдта
про мову як діяльність (energeia) духу, про творення думки мовою. Постулюючи
найтісніший зв'язок мови і мислення, Потебня показував, що думка виявляє себе
через мову, а кожний мовленнєвий акт творчий і несе відбиток неповторності, тож
процес спілкування - діалогічний, розуміння завжди передбачає і непорозуміння.
Звертаючись до слова-мовлення, Потебня виділяє в ньому зовнішню форму
(артикульований звук), зміст (значення, думку) і внутрішню форму (образ). Ця
остання визначається своєрідністю народної (національної) мови із властивою
саме їй перспективою бачення, самобутнім світосприйняттям. Якщо образ
(внутрішня форма) корелює з «ближчим» значенням слова, що виникає у свідомості
адресанта і адресата, оскільки вони належать до тієї самої спільноти, то
«віддалене» особистісне значення слова, будучи семантично розпорошеним, не є
однаковим для мовця і слухача. Завдяки цьому формуються нові значення, які з
часом стають надбанням цієї спільноти чи людства. Простеження еволюції значень -
один із дослідницьких пріоритетів Потебні. Він уважає, що на початкових стадіях
становлення думка ще тільки нагромаджує матеріал, необхідний для кристалізації
її в поняття, і тому «ще не доросла до слова». Лише коли ця кристалізація стає
можливою, з'являється слово, завдяки якому думка знаходить своє вираження у
понятті. На вищих рівнях абстрагування слово перестає відповідати потребам
думки, обмежує її. Тож мова й мислення не тотожні.
Співвідношення в слові образу і значення щоразу інше у міфі, поетичному
мисленні й науці - формах мислення, котрі історично чергуються. За Потебнею,
наприклад, міфологічне мислення властиве не якомусь певному часові, «а людям
усіх часів, що перебувають на певному ступені розвитку думки». У міфологічній
свідомості образний і понятійний плани мови невіддиференційовані; образ і річ,
об'єктивне і суб'єктивне, внутрішнє і зовнішнє ототожнюються. В
художньо-поетичному мисленні значення виражає себе в образі, подається через
образ. Полісемантичність значень становить специфіку поетичної мови. Науковому
мисленню, що звертається до прозової мови, притаманний пріоритет значення над
образом. Слово тут стає прозорим у міру втрати внутрішньої форми, тим самим
воно прагне урівняти себе з поняттям.
Мова розглядається Потебнею в контексті культури; у міфі, фольклорі та
словесності він бачить похідні від мови моделюючі системи. Тому мова ставиться
ним у ще одне сутнісне відношення - до народу і народності (нації). Мова є
породженням і виявом «народного духу», вона ж окреслює національну
самостійність спільноти, кодуючи у структурах твореного нею «проміжного» світу
особливий національний світогляд. Убачаючи в мові єдино властиві кожній людині
та кожній спільноті спосіб і можливість сприймати світ і мислити його, Потебня
гостро протестував проти денаціоналізації загалом і деукраїнізації зокрема як
духовного і душевного розтління). Адже винародовлювання загрожує зникненням
витіснюваної мови, що не може не вести до втрати етнічної самобутності
спільноти, оскільки саме мова індивідуалізує як окремі особи, так і
національний загал. Крім того, зникнення хоч би однієї мови (а кожна мова є
повною, «глибоко відмінною системою прийомів мислення») вело б до втрати
загальнолюдською культурою цілої групи зв'язаних саме з нею мислительних
процесів, а в результаті заміни «відмінності мов однією загальнолюдською»
людство зазнало б «зниження рівня думки». Бо загальнолюдська культура, за
Потебнєю, є інтегративним продуктом різних нац. культур, існує через їх
взаємодію. Діалог культур створює можливості для асиміляції інокультурних
елементів, для саморозвитку і, отже, для поступу світової культури. Тож
неприпустимим для П. є створення умов, які унеможливлюють діалог і вільний нац.
розвиток: від цього втрачає не тільки утискувана спільнота, а й панівна нація.
Так осмислює він мовно-культурні аспекти філософії нац. ідеї. Торкається він і
деяких соціально-філос. її граней. Серед осн. напрямів своїх досліджень, крім
лінгвістики і словесності, Потебня називає народність (націю). Поняття
«націоналізм» він витлумачує як світогляд, для якого природною є національна
розмаїтість людства. «Ідея національності здатна сприяти людському поступові,
якщо вона стверджує взаємоповагу права народів на самостійне існування та
розвиток; коли ж через цю ідею стверджують зверхність однієї спільноти над
іншою, то вона набуває реакційного смислу». Рівноправність і взаємоповага є для
Потебні модельним варіантом стосунків між націями.
Вагомий внесок Потебні в граматичну теорію. Він опрацював теорію
граматичної форми і граматичної категорії, вчення про частини мови, теоретичні
питання синтаксису.
Комментариев нет:
Отправить комментарий