Порівняльно-історичне мовознавство один з основних напрямів лінгвістики,
головною метою якого є розробка процедур реконструкції походження мов від
прамов, встановлення еволюційних змін і закономірностей розвитку споріднених
мов шляхом їх порівняння на різних етапах формування. Головним принципом
порівняльного мовознавства є історизм, який мав світоглядне підґрунтя
(еволюційні погляди Карла Ліннея запропонував наукову класифікацію відомих тоді
рослин і тварин, теорія еволюції шляхом природного відбору Чарльза Дарвін й
ін.).
Зародження цього напряму підготовлене, по-перше, діяльністю по нормалізації
мов шляхом створення одномовних і загальних раціональних граматик, а також
словників, зокрема, й багатомовних; по-друге, домінуванням у мовознавстві XVIII
ст. проблеми походження мови; по-третє, розвитком ідеї спільності походження
певних мов, розробкою концепцій мовних сімей, по-четверте, відкриттям англійським
сходознавцем Ульямом Джонсом у 1786 р. санскриту як спільного предка (прамови)
для латинської, грецької та англійської мов, що було підтверджено також
Фрідріхом фон Шлегелем.
Важливим підґрунтям появи порівняльно-історичного мовознавства були перші
спроби генеалогічної класифікації мов і розробки типологічної класифікації мов
залежно від їх структурних, граматичних і функціональних рис безвідносно до
генетичної спорідненості.
Розрізняють чотири етапи розвитку лінгвістичного компаративізму: 1) романтичний,
який обмежувався діяльністю основоположників порівняльного мовознавства; 2)
натуралістичний, представлений концепцією А. Шлейхера (50-60-ті р. XIX ст.) і
його послідовників; 3) молодограматичний, що виник у 70-ті р. р. XIX ст. і був
зумовлений пошуком шляхів подолання кризи компаративістики; 4)
постмолодограматичний (структурний) (починаючи із 20-х р. р. XX CT.).
Основоположниками порівняльно-історичної наукової парадигми вважаються
німецькі мовознавці Франц Бопп, Якоб Гримм, брати Фрідріх і Август Шлегелі, В.
фон Гумбольдт, датчанин Расмус Раск і російський дослідник Олександр Христофорович Востоков.
Франц Бопп «Порівняльна граматика санскритської,
зендської, вірменської, грецької,, латинської, литовської, старослов'янської,
готської і німецької мов» продемонстрував процедури порівняльно-історичного
методу на прикладі елементів граматичної будови живих і мертвих
індоєвропейських мов, доводячи факт існування генетично спільних елементів
граматичної будови індоєвропейських мов (праформ дієслів у санскриті) та
можливість пояснення явищ однієї мови з допомогою фактів іншої споріднененої
мови. Франц Бопп увів поняття звукових законів, які сформулював Я. Гримм і
теоретично обґрунтував А. Шлейхер, і термін «індоєвропейські мови», на
противагу наявному тоді терміну «індогерманські мови».
Расмус Раск «Дослідження в галузі давньопівнічної
мови, або походження ісландської мови» довів, що граматичні відповідності є
далеко надійнішими ознаками спорідненості або спільності походження аніж
лексичні - мова, яка змішується з іншою, надзвичайно рідко або, вірніше, ніколи
не засвоює форм відмінювання і дієвідмінювання іншої мови, а, навпаки, швидше
втрачає свої власні. Англійська мова не запозичила форм відмінювання і
дієвідмінювання із скандінавської чи французької, а, навпаки, втратила чимало
давніх англосаксонських флексій. Раск першим розмежував класи лексики, які
мають значення для компаративістики - найбільш істотний, первиннй шар лексики,
лексика, яка виникла „природним шляхом” та сформулював поняття регулярних звукових
відповідностей (правила буквених (-звукових) переходів з однієї мови в іншу ) в
одно-кореневих словах і формах споріднених мов - закон пересування приголосних
у германських мовах типу p, t, k – f, p, h
Якоб Гримм «Німецька граматика», «Історія німецької
мови» акцентує на історичному підході до вивчення споріднених мов і ретельно
описує граматичні форми германських мов та діалектів у їх історичному розвитку,
починаючи з найдавніших писемних пам’яток.
Грімм першим сформулював конкретні закони звукових змін у мові, в тому
числі відкрив закон пересунення приголосних, сутність якого полягає в тому, що
система проривних приголосних всіх германських мов пересунулась на один
ступінь, а саме: 1) спірантизація дзвінких придихових індоєвропейські [bh],
[dh], [gh] змінились у германських мовах у [b], [d], [g]; 2) оглушення дзвінких
індоєвропейські [b], [d], [g] — в германські [р], [t], [k], 3) спірантизація
глухих індоєвропейські [р], [t], [k] — в германські [f], [th], [h]
Причини першого пересування приголосних - чотири теорії:
Психологічна теорія Я. Грімма. На його думку, пересування приголосних
пояснюється особливим характером германців, їх волелюбністю. германці свідомо
внесли подібні зміни у свою мову, щоб відрізнятися від споріднених народів.
Географічна теорія. Германці деякий час селилися в горах, де розріджене
повітря впливав на дихання і отже на вимову приголосних. Теорія користувалася
деякою популярністю в XIX столітті, зараз практично не має прихильників. І
психологічна, і географічна теорії не відповідають сучасним уявленням про
причини фонетичних процесів.
Теорія догерманского субстрату. Згідно даної теорії, деякі особливості
германських мов, у тому числі закон Грімма, викликані впливом субстратної мови,
якою говорив переможений і асимільований германцями народ.
Глоттальна теорія (Тамаз Гамкрелідзе і В'ячеслав Іванов) - згідно якої
германські мови зберігають більш архаїчну систему приголосних, ніж більшість
інших індоєвропейських мов.
Р. Раск та Я. Грімм встановили і друге пересування приголосних, що пов'язане
з виявленням фонетичних відмінностей між верхньонімецькими і нижньонімецькими
діалектами.
Я. Грімм створив першу наукову періодизації історії німецької мови. В
основу своєї періодизації Я. Грімм поклав історико-фонетичний принцип (характер
вокалізму та консонантизму, різноманітні фонетичні зміни і пов'язані з ними
морфологічні явища) і, виходячи з таких ознак, виділив три періоди:
давньоверхньонімецький; середньоверхньонімецький період; ново-верхньонімецький
період. Проблема періодизації історії розвитку кожної мови одна з першочергових
і найскладніших проблем і в сучасному мовознавстві.
Олександр Христофорович Востоков «Рассуждение о славянском языке, служащее
введением к грамматике сего языка» розробив основи порівняльно-історичної
фонетики i граматики слов'янських мов, наголосив на різниці між слов'янськими
мовами давньої та сучасної епохи, визначив хронологічні рамки найважливіших
історичних змін у складі слов'янських мов, подав зразки конкретного опису мови
і палеографічних особливостей давніх писемних пам'яток.
Комментариев нет:
Отправить комментарий