Етнолінгвістика
– маргінальна галузь мовознавства, спрямована на вивчення віддзеркалення в
мові й мовленнєвій діяльності етнічної свідомості, менталітету, національного
характеру, матеріальної та духовної культури народу.
Етнолінгвістика, як погранична наукова галузь, що стоїть на суміжжі власне
лінгвістики, етнографії, археології, фольклористики, культурології, соціології,
є напрямком у лінгвістиці, який орієнтує дослідника на розгляд зв’язку мови й духовної
культури, мови і народного менталітету, мови і народної творчості, і вивчає
мову як творчий продукт її носія, тобто етносоціуму, що породив мовний феномен
як ключовий елемент і водночас рушій національної культури.
Етнолінгвістика вивчає не лише мову (хоча саме вона є головним виразником і
зберігачем культурної інформації в часі), а й інші форми та субстанції, у яких
виражає себе колективна свідомість, народний менталітет, «картина світу», що
склалися в певному етносі чи соціумі загалом, тобто вся народна культура, усі
її види, форми, жанри - вербальні (лексика та фразеологія, пареміологія,
фольклор), акціональні (обряди), ментальні (звичаї, вірування).
В етнолінгвістиці виокремлюють 2 напрямки:
1) етнолінгвістика з когнітивним аспектом дослідження, намагається осягнути
культуру через мову: яким чином, за допомогою яких засобів та в якій формі у
мові знаходять відображення культурні (побутові, релігійні, соціальні та ін.)
уявлення народу про навколишній світ та про місце людини у цьому світі (Бенджамін
Уорф, Франц Боас, Эдвард Сепір, Анна
Вежбицька, Єжи Бартмінський, Юрій Деренікович Апресян, Ніна Давидівна Арутюнова).
2) етнолінгвістика з комунікативним аспектом дослідження (лінгвістична
антропологія (етнографія комунікації), вивчає мовні повідомлення в культурному
контексті: які саме форми та засоби спілкування, зокрема мовні, є специфічними
для даної етнічної або соціальної групи, а також розробляє загальну теорію
мовної комунікації в межах окремих культур у цілому (Делл Хаймс, Джон Гамперц, Микита Ілліч Толстой, Світлана
Михайлівна Толстая, Володимир Миколайович Топоров).
Етнолінгвістика (або антропологічна лінгвістика) як науковий напрямок
зародилася на початку XX ст. у США (хоча її витоки вбачають уже в працях Йоганн
Готфрід Гердер і В. фон Гумбольдта).
Антропологічний підхід до мови, за якого її вивчення має здійснюватися в
тісному зв’язку зі свідомістю людини, культурою і духовним життям народу, є
провідною ідеєю лінгвофілософської концепції Вільгельма фон Гумбольдта «Мова є
ніби зовнішній вияв духа народів: мова народу є його дух, і дух народу є його
мова, і важко уявити собі що-небудь більш тотожне». Мова відіграє важливу роль
у пізнанні навколишнього світу, у формуванні досить визначеної «картини світу»,
що створюється під впливом тієї чи тієї мови як відображення певного способу
уявлення позамовної реальності, тобто національної внутрішньої форми мови,
світогляду її народу. Мова не безпосередньо відображає світ, а інтерпретує
його, тому в кожній мові закладено своє світобачення. Мова є посередником між
людиною і зовнішнім світом.
Початок етнолінгвістики пов’язують з іменем знаменитого американського
етнолога німецького походження Ф. Боаса, який зробив своєрідний
теоретико-методологічний переворот в етнології. Передумови етнолінгвістичного
підходу, які були порушені в працях Ф. Боаса, згодом розвинув його учень Е.
Сепір (E. Sapir), а підхід останнього перейняв і радикалізував уже його
послідовник Б. Уорф, доводячи, що процеси сприйняття і мислення зумовлені
етноспецифічними особливостями структури мови. Тези Е. Сепіра й Б. Уорфа стали
основою гіпотези Сепіра-Уорфа, або гіпотези мовної (лінгвальної) відносності -
пізнання світу повністю визначено мовою, у мовному світі все відносне, тому що
люди, які розмовляють різною мовою бачать світ по-різному; ми членуємо світ
так, як підказує нам рідна мова, і стикаємося, таким чином, з новим принципом
відносності. Він полягає в тому, що подібні фізичні явища дозволяють створити
подібну картину всесвіту тільки за подібності або принаймні за співвідносності
мовних систем. Отже з антропологічної точки зору існує стільки ж різних світів
на Землі, скільки є мов.
Надалі в США етнолінгвістика успішно розвивалася протягом декількох
десятиліть (особливо в 50-і роки). Назву лише такі імена, як Харрі Хойжер,
Зеллиг Харрис та інші. У межах етнолінгвістики розглядалася й етнографія
мовлення Д. Хаймза (D. Hymes), яка стає основою комунікативного напрямку
етнолінгвістичних досліджень, де мовленнєву діяльність розуміють як норму
поведінки людини в культурному соціумі.
Друге життя етнолінгвістики пов’язано зі Старим Світом, зокрема Польщею
(Анна Вежбицька, Єжи Бартмінський), Францією (Клод Леві-Строс) та Росією
(Московська етнолінгвістична школа - Микита Ілліч Толстой, Світлана Михайлівна
Толстая, Володимир Миколайович Топоров). На слов’янському ґрунті, і в Україні
зокрема, важливе значення має наукова спадщина О. О. Потебні.
Комментариев нет:
Отправить комментарий