Уведення поняття системи щодо мови пов’язують з іменем Ф. де Соссюра, хоча
пріоритет у цьому належить І. О. Бодуену де Куртене. Особливу роль в
обґрунтуванні системного підходу до мови відіграли праці українського
мовознавця О. О. Потебні.
Згідно системного підходу до вивчення мови властивості будь-якого мовного
елемента визначаються шляхом зіставлення його з іншими елементами. Так Соссюр
уводить нове для лінгвістики поняття значеннєвості (цінності) як реляційної
властивості одиниць мови (шахи!!!). Мова є система, всі елементи якої утворюють
ціле, а значеннєвість одного елемента виникає тільки за одночасної наявності
інших.
Мова представляє собою сукупність взаємопов’язаних елементів, де кожний
член системи пов’язаний з іншими членами як у просторі (синтагматичні), так і у
свідомості (асоціативні). Якщо парадигматичні й синтагматичні відношення
охоплюють мовні одиниці однакового ступеня складності (одного рівня), то
ієрархічні відношення об’єднують одиниці різних ступенів складності.
Рівні мови — деякі «ділянки» мови, підсистеми мовної системи, кожну з яких
характеризують сукупність відносно однорідних одиниць і набір правил, які
регулюють їх використання і групування в різні класи і підкласи.
Основні рівні мови - фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і
синтаксичний - не існують ізольовано один від одного. Вони взаємодіють,
унаслідок чого на їх стику виникають проміжні рівні - морфонологічний,
словотвірний і фразеологічний.
Як було зазначено вище, характерною ознакою сучасного синтаксису є
системний підхід до вивчення головної синтаксичної одиниці – речення, а також
проблем, пов’язаних із системним дослідженням речення, до яких належать такі:
1) проблема глибинного та поверхневого синтаксису, тобто співвідношення
семантичної і синтаксичної структури речення; 2) види синтаксичних зв’язків; 3)
синтаксичні трансформації речення та проблема синтаксичної парадигми, тобто
форм зміни одного й того самого речення; 4) комунікативно-семантичні типи
речень; 5) синтаксична та семантична валентність, проблема обов’язкових і
факультативних елементів речення; 6) зв’язок і співвідношення логічних і
синтаксичних структур; 7) основні одиниці, категорії і закономірності побудови
тексту.
Історію розвитку синтаксису можна поділити на чотири етапи: 1) традиційний
синтаксис; 2) структурний синтаксис; 3) трансформаційний / генеративний, або
породжуючий, синтаксис; 4) семантичний синтаксис.
Напрями сучасних синтаксичних досліджень
Структурно-статичний — розглядає синтаксичну будову словосполучень і
речень, їх типи і ознаки, структурні схеми, не пов'язані з контекстом і
ситуацією мовлення.
Семантичний — вивчає семантичну природу предикативності речень, їхні
синонімічні перетворення, пропозиційну відповідність, позиційні схеми, їхнє
варіювання в мовленні й парадигматику, типи функцій синтаксем (мінімальний
носій елементарного змісту, конструктивний компонент речення) як складників
речення, імпліцитність і компресію предикативних одиниць.
Генеративний — дослідником був Хомський Ноам, цей напрям оперує
універсальними глибинними й поверхневими синтаксичними структурами, встановлює
універсальні правила синтаксичних трансформацій й обмеження на них, виявляє
вроджені принципи й параметри, що коригуються процесом мовної соціалізації.
Комунікативний — спрямований на динамічний бік мовленнєвих одиниць —
висловлень, на особливості їхнього актуального членування в конкретних
комунікативних ситуаціях, на встановлення мовленнєвих варіантів речень,
комунікативної парадигматики, особливостей модальності і перформативності, ролі
порядку слів й інтонації у формуванні змісту висловлень тощо.
Стилістика тексту — дослідження правил адаптації та зв'язності речень у
контексті і ситуації мовлення, референційної природи висловлень у конкретних
текстових масивах, ролі синтаксичних одиниць у формуванні концепту тексту, його
тематичних ліній, образності, експресивності тощо.
Когнітивний — аналіз проекції синтаксичних конструкцій на структури знань
людини.
Комп'ютерний — моделювання синтаксичних структур, яке ґрунтується на
доробку семантичного й генеративного синтаксису.
Логічний — розгляд синтаксису як учення про способи вираження думки й
розроблявся філософськими граматиками під кутом зору раціоналізму й
універсалізму (речення дорівнювало судженню, умовиводу, члени речення
розглядалися як виразники логічних складників).
Психологічний — дослідники: Г. Пауль, Г. Штейнталь, О. Потебня, В. Вундт;
за своєю сутністю близький до логічного, однак зміст речень мав
комунікативно-психологічну інтерпретацію.
Комментариев нет:
Отправить комментарий