Уведення поняття системи щодо мови пов’язують з іменем Ф. де Соссюра, хоча
пріоритет у цьому належить І. О. Бодуену де Куртене. Особливу роль в
обґрунтуванні системного підходу до мови відіграли праці українського
мовознавця О. О. Потебні.
Згідно системного підходу до вивчення мови властивості будь-якого мовного
елемента визначаються шляхом зіставлення його з іншими елементами. Так Соссюр
уводить нове для лінгвістики поняття значеннєвості (цінності) як реляційної
властивості одиниць мови (шахи!!!). Мова є система, всі елементи якої утворюють
ціле, а значеннєвість одного елемента виникає тільки за одночасної наявності
інших.
Мова як система характеризується двома особливостями: усі члени системи
перебувають у рівновазі; система є замкнутою. Система мови формується на
підставі встановлення тотожностей і розбіжностей між її членами, тобто елементами
системи. Соссюр наголошує на статичності як найважливішій ознаці мовної
системи, хоча її не розглядає як цілком нерухомий стан системи.
Системи бувають матеріальні й ідеальні, відкриті й закриті (фонологічна, граматична і лексико-семантична
системи мають неоднаковий характер відкритості), статичні й динамічні, гомогенні й гетерогенні.
Визначальними в системі є два типи відношень між елементами мовної системи:
синтагматичні відношення, основані на лінійному характері мови, коли мовні
елементи вишиковуються один за одним у потоці мовлення, і асоціативні
(парадигматичні) відношення які поєднують елементи цього відношення у
віртуальний мнемонічний ряд. На думку Соссюра, сукупність синтагматичних і
асоціативних відношень “утворює мову й визначає її функціонування”. Мова
представляє собою сукупність взаємопов’язаних елементів, де кожний член системи
пов’язаний з іншими членами як у просторі (синтагматичні), так і у свідомості
(асоціативні).
Якщо парадигматичні й синтагматичні відношення охоплюють мовні одиниці
однакового ступеня складності (одного рівня), то ієрархічні відношення
об’єднують одиниці різних ступенів складності.
Основні й проміжні рівні
мови
Рівні мови — деякі «ділянки» мови, підсистеми мовної системи, кожну з яких
характеризують сукупність відносно однорідних одиниць і набір правил, які
регулюють їх використання і групування в різні класи і підкласи.
Основні рівні мови - фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і
синтаксичний - не існують ізольовано один від одного. Вони взаємодіють, унаслідок
чого на їх стику виникають проміжні рівні - морфонологічний, словотвірний і
фразеологічний.
Морфонологія у вузькому значенні вивчає варіювання фонем у морфах однієї
морфеми, тобто чергування фонем: друг - дружній, вузький - вужчий, мука -
мучний – муці. Морфонологія у широкому значенні досліджує фонологічний склад
морфем і способи їх розрізнення; видозміни морфем при їх сполучуваності в
процесах формотворення і словотворення, тобто стикові зміни морфем. Фонеми, які
чергуються в морфах однієї морфеми, називаються морфонемами. Дискусійним
залишається і питання про належність до
морфонологічнихзасобів наголосу (у мовах із нефіксованим і рухомим наголосом
нерідко зміна граматичної форми слова за допомогою афікса чи флексії
супроводжується зміною наголосу (профессор – профессора).
Фразеологія як проміжний рівень мови знаходиться на стику
лексико-семантичного і синтаксичного рівнів. Особливість проміжних рівнів у
тому, що вони не мають власної одиниці. їхні одиниці виникають на одному рівні,
а функціонують як одиниці іншого рівня. Фразеологізми виникають у синтаксисі, а
функціонують на рівних правах зі словом у лексико-семантичній системі.
Словотвірний рівень міститься між морфологічним і лексико-семантичним
основними рівнями. Суть міжрівневих зв’язків тут полягає в тому, що основна
одиниця морфологічного рівня - морфема - використовується для творення одиниць
лексико-семантичного рівня - слів (лексем).
Словотвір - утворення слів, що називаються похідними і складними, на базі
однокореневих слів, якими вони мотивовані, тобто виводяться з них за значенням
і за формою, за наявними в мові моделями (зразками) за допомогою афіксації,
словоскладання, конверсії (переходу з однієї частини мови в іншу) та інших
формальних засобів
Отже, багаторівнева ієрархічна структура мови, до якої належать
внутрішньорівневі, міжрівневі й різні перехресні зв’язки, строго системні й
несистемні ділянки — типовий зразок динамічної саморегулювальної системи.
Комментариев нет:
Отправить комментарий