14.

14. Взаємозв'язок і взаємодія мови і мислення.

Незважаючи на те що проблему взаємозв’язку мови і мислення досліджують від найдавніших часів до наших днів, вона далека від свого розв’язання (у мові й мисленні переплітаються соціальні й індивідуально-біологічні чинники, процес мислення прихований від безпосереднього спостереження, термінологічна неусталеність тощо).

Мислення — це узагальнене відображення дійсності в свідомості у формах понять, суджень й умовиводів (силогізмів); це вища форма активного відображення об’єктивної реальності, яка полягає в цілеспрямованому, опосередкованому й узагальненому пізнанні суб’єктом суттєвих зв’язків і відношень предметів і явищ, у творчому продукуванні нових ідей, у прогнозуванні подій і вчинків

Різні відношення до мислення і його зв’язку з мовою лежать в основі двох різних напрямів:

1) менталістичного, в якому чітко виявляється прагнення до ототожнення мови і мислення, приписування мові тієї ролі в психіці людини, яка належить мисленню - Вільгельм фон Гумбольдт і Макс Мюллер - мова і мислення — «лише дві назви однієї й тієї ж речі». До тієї групи належать і вчені, які розглядають мову як форму мислення (Август Шлейхер, Е. Бенвеніст), бо форма і зміст завжди стосуються одного й того самого явища. Ф. де Соссюр на підтримку цієї думки висловлювався так: «Мова – лист паперу, думка – його титульна сторона, а звук – зворотна. Не можна розрізати титульну сторону, не розрізавши зворотну. Так і в мові неможна відділити ні думку від звуку, ні звук від думки».

2) механістичного (біхевіористського), який відриває мову від мислення, розглядає мислення як щось позамовне (екстралінгвальне) і вилучає його з теорії мови -Альберт Ейнштейн Слова або мова, як вони пишуться або вимовляються, не відіграють жодної ролі в моєму механізмі мислення. Психічні реальності, які служать елементами мислення, — це образи, що мають зоровий і мускульний характер і можуть бути за бажанням відтворені й скомбіновані.

Мова і мислення пов’язані між собою діалектичними відношеннями й утворюють взаємозумовлену єдність, але не тотожність. Можна також стверджувати про відносну незалежність мови від мислення і мислення від мови. Форми реалізації зв’язку мови і мислення можуть бути найрізноманітнішими: від наявності безсумнівної єдності до боротьби між ними.

Мовне мислення, як зауважує Л. С. Виготський, не вичерпує ні всіх форм думки, ні всіх форм мислення. Існує велика ділянка мислення, яка не має безпосереднього стосунку до мовного мислення

О. О. Потебня. Свідома розумова діяльність ґрунтується на мові і без неї неможлива. Якщо ж свідомість розглядати з усіма властивими їй елементами, то мова усе ж таки другорядна. Мова є умова і засіб вираження мислення, передачі та зберігання думки, перехід від несвідомого до свідомого. Мова не відтворює готові думки, а вона їх породжує і під впливом думки змінюється з часом, створюючи інтелектуальні, творчі думки.

«Знаряддям мислення є мова, а також інші системи знаків (як абстрактних, наприклад, математичних, так і конкретно-образних, наприклад, мистецтва)» (там само). Мова – це знакова (у своїй вихідній формі звукова) діяльність, що забезпечує матеріальне оформлення думок і обмін інформацією між членами суспільства. Мислення, за винятком його практично-дієвого виду, має психічну, ідеальну природу, між тим як мова – це явище за своєю природою фізичне, матеріальне»

Для того щоб встановити, яка саме ділянка мислення не пов’язана з мовою, необхідно з’ясувати, які типи мислення існують. Типи людського мислення: 1) чуттєво-образне; 2) технічне; 3) поняттєве, з яких тільки останнє є вербальним і властиве винятково людям.

Про те, що єдність мови і мислення не означає їх тотожності, свідчать і такі факти:

1) мислення характеризується певного самостійністю: воно може створювати поняття і втілювати їх в образи, які не мають відповідних конкретних предметів і явищ у дійсності (домовик, мавка, русалка тощо);

2) мова — матеріально-ідеальне явище, тоді як мислення — ідеальне;

3) мова — явище національне, мислення — інтернаціональне;

4) будова і закони розвитку думки і мови неоднакові (різні одиниці, логічні й лінгвальні категорії (значення і поняття; судження і речення).

Едуард Сепір і Беджамін Уорф — автори так званої гіпотези лінгвальної відносності.

вплив мови на становлення світоглядних категорій (мова визначає мислення) - мова «не просто передавальний інструмент для озвучених ідей, а скоріше сама творець ідей, програма і керівництво для інтелектуальної діяльності людських індивідів

Н. Хомський запропонував розрізнення «мовної компетенції» (linguistic competence) і «мовного виконання» (linguistic performance), у зв’язку з чим мовна компетенція вважається генетично успадкованою універсальною граматикою.

Антиномії мови й мислення:

Мислення генетично передує, мова «реагує».

Мислення більш самостійне, мова більш залежне явище.

Мислення ідеальне явище, мова матеріально-ідеальне явище.

Мислення інтернаціональне явище, мова – національне.

Роль мови в процесі пізнання людиною світу визначається такими її властивостями:

1) вона акумулює і закріплює в собі інформацію про результати пізнавальної діяльності;

2) вона є основними інструментом пізнання дійсності, який матеріалізує наше мислення;

3) своїми лексико-граматичними засобами вона дозволяє людині не тільки узагальнювати знання про світ, але й презентувати світ і знання про нього у формі слів, словоформ, словосполучень і речень;

4) мова сприяє двобічному пізнанню: від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного. Як наслідок, когнітивна гносеологічна функція є однією з основних для мови.