Кожна мова на будь-якому синхронічному зрізі — це єдність стійкого і
змінного. Кожен стан мови є її динамічною рівновагою. Якщо б мова змінювалася
швидко і в усіх ділянках одночасно, вона б стала комунікативно непридатною.
Стійкість мови необхідна для того, щоб вона була зрозумілою мовцям, зберігала і
передавала досвід попередніх поколінь, а змінність — щоб фіксувати і позначати,
нові явища зовнішнього і внутрішнього світу людини, тобто виражати нові думки.
Складним і остаточно не з'ясованим є питання, яким чином змінюється мова,
як відбуваються зміни, які сили впливають на цей процес.
Переважна більшість мовних змін починається з варіювання.
Нові варіанти конкурують зі старими і з часом замінюють їх. Постійне
варіювання як у плані вираження, так і в плані змісту — це спосіб існування
мови як живої, функціональної комунікативної системи. Саме через те навіть за
суто синхронічного підходу в дослідженні мовної системи необхідно виявити в ній
сталі й змінні, статичні й динамічні, сильні й слабкі, продуктивні й
непродуктивні ланки, те, що втрачається, і те, що зароджується, тобто визначити
тенденції розвитку цієї системи.
Мовні зміни не відбуваються
спонтанно, довільно. Вони завжди мають причину. Розрізняють зовнішні і
внутрішні причини мовного розвитку. До зовнішніх належать ті імпульси, що надходять
із зовнішнього середовища, а до внутрішніх — тенденції розвитку, які закладені
в самій мові.
Зовнішні причини змін у мові зумовлені різними суспільними чинниками.
Найпотужнішими з них є розвиток матеріальної і духовної культури, продуктивних
сил, науки, техніки тощо.
Надзвичайно важливою зовнішньою причиною мовних змін є контактування мов.
Мовні контакти мають місце в разі загарбання території і поневолення
корінного етносу; за мирного співіснування різномовного населення на одній
території; коли різномовне населення живе на сусідніх територіях; коли
населення вступає в різноманітні (економічні, торговельні, культурні та ін.)
стосунки з населенням іншої країни; коли засвоюється інша мова в процесі
шкільного навчання. Розрізняють такі типи мовних контактів: безпосередні й
опосередковані; між спорідненими і неспорідненими мовами; з однобічним і
обопільним впливом; маргінальні (на суміжних територіях) і
внутрішньорегіональні (на одній і тій самій території); казуальні (випадкові) і
перманентні (постійні); природні (безпосереднє спілкування), штучні (навчання в
школі) і змішані (природно-штучні).
Контактування мов може зумовити такі процеси: запозичення лексики і
фразеології; засвоєння артикуляційних особливостей іншої мови; зміну наголосу; зміни
у граматичній будові мови; зміни у словотворі.
Запозичення — найпоширеніший результат взаємодії мов. Найпроникливішою для
запозичень є лексико-семантична система. Роль лексичних запозичень є
визначальною для всіх інших контактно зумовлених мовних змін: саме лексичними
запозиченнями спричинені фонологічні та морфологічні запозичення.
Фонологічні запозичення менш поширені, ніж лексичні. Як правило, іншомовні
слова фонетично пристосовуються до фонологічної системи мови-реципієнта.
Запозичення іншомовних слів здебільшого впливають лише на фонологічну
синтагматику: виникають нові послідовності фонем (нова їх сполучуваність),
змінюються фонетичні закономірності початку та кінця слова, суперсегментні
особливості (відступ від правил наголошування в іншомовних словах) тощо.
Морфологія порівняно з іншими мовними рівнями, характеризується найвищим
ступенем непроникності. Вважають, що контактування мов не збагачує, а спрощує
морфологію.
Синтаксис на відміну від морфології характеризується високим ступенем
проникності.
Ступінь проникності обернено пропорційний ступеневі системності мови.
Комментариев нет:
Отправить комментарий