Уведення поняття системи щодо мови пов’язують з іменем Ф. де Соссюра, хоча
пріоритет у цьому належить І. О. Бодуену де Куртене. Особливу роль в
обґрунтуванні системного підходу до мови відіграли праці українського
мовознавця О. О. Потебні.
Згідно системного підходу до вивчення мови властивості будь-якого мовного
елемента визначаються шляхом зіставлення його з іншими елементами. Так Соссюр
уводить нове для лінгвістики поняття значеннєвості (цінності) як реляційної
властивості одиниць мови (шахи!!!). Мова є система, всі елементи якої утворюють
ціле, а значеннєвість одного елемента виникає тільки за одночасної наявності
інших.
Мова представляє собою сукупність взаємопов’язаних елементів, де кожний
член системи пов’язаний з іншими членами як у просторі (синтагматичні), так і у
свідомості (асоціативні). Якщо парадигматичні й синтагматичні відношення
охоплюють мовні одиниці однакового ступеня складності (одного рівня), то
ієрархічні відношення об’єднують одиниці різних ступенів складності.
Рівні мови — деякі «ділянки» мови, підсистеми мовної системи, кожну з яких
характеризують сукупність відносно однорідних одиниць і набір правил, які
регулюють їх використання і групування в різні класи і підкласи.
Основні рівні мови - фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і
синтаксичний - не існують ізольовано один від одного. Вони взаємодіють,
унаслідок чого на їх стику виникають проміжні рівні - морфонологічний,
словотвірний і фразеологічний.
Фонологічний рівень. Фонема - найменша лінійно неподільна
величина використовується для утворення, розпізнавання й розрізнення морфем і
слів в мовному потоці. Трубецькой зі структурно-семантичного і функціонального
підходів дав визначення таких важливих фонологічних понять, як фонема,
фонологічна опозиція, диференційна ознака, встановив три класи фонологічних
ознак (вокалічні, консонантні, просодичні), увів поняття нейтралізації,
архіфонеми, розробив детальну класифікацію фонологічних опозицій тощо.
Трубецькому належить уведення терміна фонологія і виокремлення фонології в
окрему науку, яка вивчає структурні й функціональні закономірності звукової
будови мови. У фонології розрізняють два рівні - сегментний і суперсегментний
(просодичний).
Функції фонем: Конститутивна функція пов'язана з творенням одиниць вищого
рівня; Дистинктивна - з розпізнаванням й ототожненням значеннєвих одиниць.
Дистинктивна функція може бути розщеплена на перцептивну (розпізнавальну) і
сигніфікативну (смислорозрізнювальну); Делімітативна (розмежувальна) функція
пов'язана з сигнальною вказівкою на межі слів і морфем (пограничні сигнали); Кульмінативна
функція полягає в забезпеченості цілісності та виділеності слова, що
досягається завдяки наголосу і сингармонізмові.
Щодо парадигматичного аспекту фонем, кожна фонема як постійна одиниця
(інваріант) протиставляється всім іншим фонемам у фонологічній системі й
характеризується певним набором диференційних та інтегральних ознак.
У мовленні виступають уже не фонеми, а їх представники, позиційно зумовлені
звуки, які називаються варіантами фонем, або алофонами. Варіанти фонем, або
алофони, потрібно відрізняти від варіацій. Варіації - це індивідуальні,
територіальні і позиційні видозміни фонем, які не впливають на смисл, не
утруднюють розуміння (сприймання). Із синтагматичним аспектом фонем пов'язане
поняття фонотактики, тобто закономірності сполучування фонем.
Розрізняють чотири типи фонетичних змін: 1) комбінаторні (асиміляція,
сингармонізм, акомодація, субституція тощо), 2) позиційні (редукція) та 3)
спонтанні\фонетично не зумовлені.
Морфологічний рівень — це система механізмів мови, яка
забезпечує побудову словоформ та їх розуміння. Морфологія як наука вивчає
структуру значеннєвих одиниць мови, які за протяжністю не перевищують
синтагматичного слова, тобто словоформи. Морфеміка - розділ мовознавства, який
вивчає типи й структуру морфем.
Об'єктом дослідження морфеміки є морфеми, їх формальні видозміни (аломорфи)
та їх лінійне поєднання. Морфеміка вивчає: 1) види морфем за їх місцем у слові
та за функцією (корінь, афікси); 2) типи значень, виражених морфемою (лексичне,
граматичне, дериваційне); 3) мовні одиниці морфемного рівня (морфема і морф,
лексема і форма слова, основа слова тощо); 4) принципи виділення морфем і
правила їх сполучуваності; 5) звукові зміни, пов'язані з комбінаторикою морфем
(чергування фонем у морфемах, усічення й нарощення основ) і морфематичні
функції наголосу; 6) типи морфів різних класів і морфну структуру слів. Останні
два питання належать також до сфери морфонології - розділу мовознавства, який
вивчає фонологічну структуру морфем різного типу й використання фонологічних
відмінностей для морфологічних цілей.
Морфема є абстрактною одиницею мови, і тому є не знаком, а класом знаків.
Морфема як мовна одиниця — це абстрактний інваріант, який реалізується в
мовленні у вигляді варіантів — морфів.
Морф — найкоротший мінімальний відрізок словоформи, або інакше — текстового
слова, що наділений самостійним значенням і певною формою. Через те, що морфи
реалізуються в конкретних мовленнєвих ланцюжках, вони доступні спостереженню.
Родовим поняттям для морфів є морфема. Морф — конкретний лінійний представник
морфеми, узагальненої абстрактної одиниці мови, один із формальних її
різновидів, що встановлюється при поділі текстового слова.
Аломорф — морф певної морфеми, зовнішня несхожість якого порівняно з іншими
морфами тієї самої морфеми зумовлена фонемним складом сусідніх морфів, отже,
тільки його позицією в слові. Морфема виступає як клас позиційно зумовлених
аломорфів. Ця абстрактна одиниця маніфестується (реалізується) в текстах як
сукупність аломорфів.
Синтаксичний рівень
Характерною ознакою сучасного синтаксису є системний підхід до вивчення
головної синтаксичної одиниці – речення, а також проблем, пов’язаних із
системним дослідженням речення, до яких належать такі: 1) проблема глибинного
та поверхневого синтаксису, тобто співвідношення семантичної і синтаксичної
структури речення; 2) види синтаксичних зв’язків; 3) синтаксичні трансформації
речення та проблема синтаксичної парадигми, тобто форм зміни одного й того
самого речення; 4) комунікативно-семантичні типи речень; 5) синтаксична та
семантична валентність, проблема обов’язкових і факультативних елементів
речення; 6) зв’язок і співвідношення логічних і синтаксичних структур; 7)
основні одиниці, категорії і закономірності побудови тексту.
Морфонологія у вузькому значенні вивчає варіювання
фонем у морфах однієї морфеми, тобто чергування фонем: друг - дружній, вузький
- вужчий, мука - мучний – муці. Морфонологія у широкому значенні досліджує фонологічний
склад морфем і способи їх розрізнення; видозміни морфем при їх сполучуваності в
процесах формотворення і словотворення, тобто стикові зміни морфем. Фонеми, які
чергуються в морфах однієї морфеми, називаються морфонемами. Дискусійним
залишається і питання про належність до
морфонологічнихзасобів наголосу (у мовах із нефіксованим і рухомим наголосом
нерідко зміна граматичної форми слова за допомогою афікса чи флексії
супроводжується зміною наголосу (профессор – профессора).
Фразеологія як проміжний рівень мови знаходиться на
стику лексико-семантичного і синтаксичного рівнів. Особливість проміжних рівнів
у тому, що вони не мають власної одиниці. їхні одиниці виникають на одному
рівні, а функціонують як одиниці іншого рівня. Фразеологізми виникають у
синтаксисі, а функціонують на рівних правах зі словом у лексико-семантичній
системі.
Словотвірний рівень міститься між морфологічним і
лексико-семантичним основними рівнями. Суть міжрівневих зв’язків тут полягає в
тому, що основна одиниця морфологічного рівня - морфема - використовується для
творення одиниць лексико-семантичного рівня - слів (лексем).
Словотвір - утворення слів, що називаються похідними і складними, на базі
однокореневих слів, якими вони мотивовані, тобто виводяться з них за значенням
і за формою, за наявними в мові моделями (зразками) за допомогою афіксації,
словоскладання, конверсії (переходу з однієї частини мови в іншу) та інших
формальних засобів
Отже, багаторівнева ієрархічна структура мови, до якої належать
внутрішньорівневі, міжрівневі й різні перехресні зв’язки, строго системні й
несистемні ділянки — типовий зразок динамічної саморегулювальної системи.
Комментариев нет:
Отправить комментарий