Психолінгвістика - маргінальна галузь лінгвістики, спрямована на
дослідження розвитку й застосування мовленнєвої здатності як психічного
феномена, її реалізації в механізмах породження та сприйняття мовлення у
проекції на психічну діяльність людини в її соціально-культурній взаємодії та
кодову систему мови.
Витоками психолінгвістики вважаються психологічний напрям у мовознавстві, у
якому розроблялися концепції зв'язку мовлення й думки, духу народу; мови як
витвору народної мовної свідомості, психофізіологічної мовленнєвої організації
індивіда (В. фон Гумбольдт, Гейман Штейнталь, Олександр Опанасович Потебня
Потебня, І. Бодуен де Куртене й ін.); лінгвістична психологія, що вивчала мовну
експлікацію психіки й мовленнєву поведінку особистості (Вільгельм Вундт, Герман
Пауль, Лев Семенович Виготський, Леонтьєв Олексій Миколайович та ін.);
біхевіористська й необіхевіористська психологія (Лео Блумфілд, Джордж Міллер,
Чарльз Осгуд та ін.); гештальтпсихологія (Макс Вертгеймер, Курт Коффка і
Вольфганг Келлер), американська дескриптивна лінгвістика (Зеліг Харрис, Беррес
Скіннер); радянська теорія мовленнєвої діяльності (Лев Семенович Виготський, Рубінштейн
Сергій Леонідович, Леонтьєв Олексій Миколайович, Микола Іванович Жинкін та їхні
послідовники).
У США період формування психолінгвістики позначився впливом ідей
структуралізму й біхевіоризму, засвоєних її дескриптивною течією. Другим етапом
дослідники вважають лінгвістичний, який характеризувався виникненням ще однієї
течії американської психолінгвістики – генеративізму (породжувальної граматики
Н. Хомського, яка отримала менталістське спрямування на вивчення універсальних
процесів перетворення глибинних синтаксичних структур на поверхневі). Приблизно
у 80-ті р. генеративізм постає в когнітивній версії, спрямувавши
психолінгвістичні проблеми в русло ментальних процесів, структур зберігання,
обробки й використання знань.
У СРСР, починаючи із середини 30-х р. р. XX ст., активно розроблялася
теорія мовленнєвої діяльності як частина загальної психології з
психолінгвістичною орієнтацію під впливом ідей Л. Виготського та С Рубінштейна
(О.М. Леонтьев, Лурія Олександр Романович, М. Жинкін, Олександр Маркович
Шахнарович, Ірина Олексіївна Зимня, Ревека Марковна Фрумкіна й ін.).
Розрізняють три напрями в історії психолінгвістики: асоціативний,
трансформаціоністський та мовленнєво-діяльнісний. Перший представлений
необіхевіористською концепцією американського психолога Ч. Осгуда, другий –
школою генеративізму Н. Хомського, третій – радянською теорією мовленнєвої
діяльності.
Моделі породження мовлення
Породження (продукування) мовлення є складним інтенційно, інтерактивно й
ситуаційно зумовленим психічним процесом формування висловлення, повідомлення
на підставі мовної здатності людини, її мовної, комунікативної й культурної
компетенції.
Спільні риси: 1) багаторівневість процесу продукування зі специфічною
репрезентацією майбутнього висловлення на кожному рівні; 2) диференціація
лексичних і синтаксичних операцій; 3) розмежування вибору значень слів і форм
слів, різних рівнів синтаксису;
Популярною в дескриптивізмі - модель безпосередніх складників (К. Пайк, Ч.
Хоккет, Л. Блумфілд). Базовим положенням цієї методики було представлення синтаксичних
структур у вигляді дерева безпосередніх складників, що репрезентує лінійне
включення компонентів до цілого - не лише сполучень словоформ і словоформ, а й
морфем як кінцевих елементів членування (ultimate constituents). Результатом
кожного кроку членування є виокремлення бінарної конструкції, складниками якої
є ядро (головний елемент) і маргінал (залежний елемент), що узгоджується із
загальними правилами синтаксичної будови. Речення представляють шляхом
виділення двох домінантних вершин (ядерної (kernel) структури): імені й
дієслова, - які мають власні групи залежностей подібно до групи підмета та
присудка у реченні. Згодом ця методика застосовувалася в генеративній теорії Н.
Хомського при розробці ним і його послідовниками універсальних правил трансформації
й обмежень на них.
Методика безпосередніх складників передбачає встановлення правил згортки до
межі ядерної одиниці або розгортки синтаксичних конструкцій, що було
використане у формальних моделях мови, трансформаційній граматиці, математичній
лінгвістиці, автоматичному перекладі тощо.
У моделі радянського лінгвіста і психолога Миколи Івановича Жинкіна
внутрішнє мовлення реалізується через універсальний предметний код (УПК), що
служить денотативно-ситуаційною базою (моделлю фрагмента дійсності) для
розуміння та продукування мовлення. Особливу вагу в його доробку має концепція
механізмів мовлення, що представляє структурно-функціональну організацію
свідомості, яка зумовлює взаємні переходи між сенсорним, перцептивним і
мовленнєво-мисленнєвим рівнями й опосередкує продукування, сприйняття й
розуміння мовлення.
Комментариев нет:
Отправить комментарий