17.

17. Морфологічний рівень мови. Поняття морфеми.

Рівні мови — деякі «ділянки» мови, підсистеми мовної системи, кожну з яких характеризують сукупність відносно однорідних одиниць і набір правил, які регулюють їх використання і групування в різні класи і підкласи.

Основні рівні мови - фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний - не існують ізольовано один від одного. Вони взаємодіють, унаслідок чого на їх стику виникають проміжні рівні - морфонологічний, словотвірний і фразеологічний.

Морфонологія у вузькому значенні вивчає варіювання фонем у морфах однієї морфеми, тобто чергування фонем: друг - дружній, вузький - вужчий, мука - мучний – муці. Морфонологія у широкому значенні досліджує фонологічний склад морфем і способи їх розрізнення; видозміни морфем при їх сполучуваності в процесах формотворення і словотворення, тобто стикові зміни морфем. Фонеми, які чергуються в морфах однієї морфеми, називаються морфонемами. Дискусійним залишається  і питання про належність до морфонологічнихзасобів наголосу (у мовах із нефіксованим і рухомим наголосом нерідко зміна граматичної форми слова за допомогою афікса чи флексії супроводжується зміною наголосу (профессор – профессора).

Словотвірний рівень міститься між морфологічним і лексико-семантичним основними рівнями. Суть міжрівневих зв’язків тут полягає в тому, що основна одиниця морфологічного рівня - морфема - використовується для творення одиниць лексико-семантичного рівня - слів (лексем).

Словотвір - утворення слів, що називаються похідними і складними, на базі однокореневих слів, якими вони мотивовані, тобто виводяться з них за значенням і за формою, за наявними в мові моделями (зразками) за допомогою афіксації, словоскладання, конверсії (переходу з однієї частини мови в іншу) та інших формальних засобів

Морфологічний рівень — це система механізмів мови, яка забезпечує побудову словоформ та їх розуміння. Морфологія як наука вивчає структуру значеннєвих одиниць мови, які за протяжністю не перевищують синтагматичного слова, тобто словоформи.

Морфеміка - розділ мовознавства, який вивчає типи й структуру морфем.

Об'єктом дослідження морфеміки є морфеми, їх формальні видозміни (аломорфи) та їх лінійне поєднання. Морфеміка вивчає: 1) види морфем за їх місцем у слові та за функцією (корінь, афікси); 2) типи значень, виражених морфемою (лексичне, граматичне, дериваційне); 3) мовні одиниці морфемного рівня (морфема і морф, лексема і форма слова, основа слова тощо); 4) принципи виділення морфем і правила їх сполучуваності; 5) звукові зміни, пов'язані з комбінаторикою морфем (чергування фонем у морфемах, усічення й нарощення основ) і морфематичні функції наголосу; 6) типи морфів різних класів і морфну структуру слів. Останні два питання належать також до сфери морфонології - розділу мовознавства, який вивчає фонологічну структуру морфем різного типу й використання фонологічних відмінностей для морфологічних цілей.

Морфема є абстрактною одиницею мови, і тому є не знаком, а класом знаків. Морфема як мовна одиниця — це абстрактний інваріант, який реалізується в мовленні у вигляді варіантів — морфів.

Морф — найкоротший мінімальний відрізок словоформи, або інакше — текстового слова, що наділений самостійним значенням і певною формою. Через те, що морфи реалізуються в конкретних мовленнєвих ланцюжках, вони доступні спостереженню. Родовим поняттям для морфів є морфема. Морф — конкретний лінійний представник морфеми, узагальненої абстрактної одиниці мови, один із формальних її різновидів, що встановлюється при поділі текстового слова.

Аломорф — морф певної морфеми, зовнішня несхожість якого порівняно з іншими морфами тієї самої морфеми зумовлена фонемним складом сусідніх морфів, отже, тільки його позицією в слові. Морфема виступає як клас позиційно зумовлених аломорфів. Ця абстрактна одиниця маніфестується (реалізується) в текстах як сукупність аломорфів.

Морфеми поділяються на сегментні й несегментні.

Сегментні морфеми - морфеми, які виділяються шляхом сегментування (членування) лінійної одиниці – слова -  корені й афікси.

Корінь - сегментна частина, що є спільною для всіх споріднених слів. Він є центром слова, носієм речового (лексичного) значення.

Афікс - службова морфема, приєднана до кореня, яка виражає граматичне і словотвірне значення. Афікси мають лексико-граматичне, тобто дериваційне, або власне граматичне, реляційне значення.

Залежно від позиції щодо кореня афікси поділяються на префікси, постфікси, інтерфікси, інфікси, циркумфікси і трансфікси.

Префікс - афікс, який стоїть перед коренем.

Постфікс - афікс, що стоїть після кореня. До постфіксів належать суфікси і флексії (закінчення).

Суфікс - афікс, що стоїть між коренем слова і закінченням.

Флексія, або закінчення, - змінний афікс, що стоїть у кінці слова і виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й реченні.

Інтерфікс  - афікс, що стоїть між двома коренями і служить для зв'язку цих коренів у одному складному слові. Наприклад: пароплав, земл-е-мір, нім. Klasse-n-heft "класний зошит", Arbeit-stag "робочий день". Дехто до інтерфіксів відносить й так звані прокладки між коренем і суфіксом, які використовуються для утворення зручної для вимови форми (для уникнення збігу приголосних, фонетичних чергувань тощо): шосе-й-ний, дністровський, ялтинський.

Інфікс - афікс, вставлений у середину кореня. Наприклад: англ. stood "стояв" - stand "стояти".

Циркумфікс, або конфікс, - перерваний афікс, який охоплює з двох боків корінь. Як приклад такої морфеми можна назвати нім. ge-t, ge-en, які утворюють форми пасивного дієприкметника (Partizip II): gemach-t "зроблений", ge-lesen "прочитаний".

Трансфікс  - перерваний афікс, вставлений у перерваний корінь. Трансфікси наявні в арабській мові: bank "банк" - bunuk "банки" (трансфікси а, и-и).

Несегментні морфеми - морфеми, які не можливо вичленити сегментуванням слова.

До них належать нульова морфема і суперсегментні морфеми.

Суперсегментними є морфеми, які розміщуються над сегментами. Це морфеми наголосу (руки - руки, англ. progress "прогрес", progress "прогресувати") і морфеми тону (в деяких мовах, як, зокрема, в мові тлінгіт, майбутній час дієслова утворюється високим тоном, а минулий - низьким).

Із функціонального погляду афікси поділяються на словотворчі і формотворчі.

Як бачимо, формотворчі афікси поділяються на флективні, що служать для словозміни (стол-а, стол-у, ід-у, ідеш), і власне формотворчі, які, як правило, займають позицію між коренем і флексією (голосніший, писа-л-и).

Є випадки, коли деякі афікси можна одночасно інтерпретувати як словотворчі і як формотворчі. До цих випадків належать префіксальне творення дієслівних видів (писати - на-писати, підписати, с-писати, переписати тощо), де префікс утворює форму доконаного виду і нове слово, та суфіксальне творення іменників зі значенням одиничності, як, наприклад, горох - горошина (суфікс -ин-творить і нове слово, і нову форму жіночого роду).